– Ти не чула про Бату?!
– …
– Це ж крутий чувак! Він з Бурятії, працював 20 років журналістом в Україні. Поїхав до Америки і став спеціалістом з розрахування траєкторій польоту космічних апаратів!
– Ееее, ну ок.
– Та він круту книжку написав! Про пригоди на базі, про свою кльову напарницю Франческу, яка весь час встряє у халепи. Це щось! Ти неодмінно маєш прочитати!
– Ну ок.
Мені дають почитати книжку, яка базується на діалогах, що реально відбулись. Не зачепило зовсім ніяк. Але, кажуть, там текст просто агінь. А коли розумієш, шо то всьо відбулось насправді, інформація сприймається неймовірно яскраво. Шукаю Доржа Бату у Фейсбуці. На його сторінці повно текстів з його реального життя. І, так, доволі дотепні. Ну добре-добре, прочитаю.
Сміятися почала вже на 16 сторінці (ніяких спойлерів). А потім Дорж почав описувати витівки Франчески від яких в мене очі на лоба лізли. Так, воно кумедно. Але, бляха муха, це ж серйозна організація! А вона капостить на кожному кроці. І як він терпить те, що вона весь час жбурляє в нього апельсинову шкурку. Як її взагалі терплять?? Звільнити до бісової матері і не паритися. Знайдуть ще одного генія. Я була обурена і вже не хтіла більше читати книгу. Але….
Трапився цікавий збіг. Я написала пост на своїй сторінці про свій біль. А мої френди мене не зрозуміли і наваляли мені свою думку, яка дуже зачепила. Ніхто не спитав мене «чому так?». На мене повісили ярлик і будь-які намагання пояснити, що я мала на увазі, зустрічали ще більший наїзд. Щоб відволіктись, я продовжила читати «Франческу», і тут я побачила всі ситуації з книги під геть іншим кутом. І наскільки ми тут всі упороті у свій український менталітет.
Отже, Франческа, юний геніальний математик, дещо розсіяна, через що трапляється половина її халеп, але це особливість її мозку. Емоційна, такий вже темперамент – привіт, гени. Чесна та за своїх стоїть горою. Яка реакція оточуючих? Розбила скло? Поставимо нове, головне – сама не пошкодилась (полковник Вескот). «Вбила» плитку – ну хоч сама не згоріла (сержант МакКартні). Дорж потрапив у смішну ситуацію, де втратив можливість робити розрахунки – вона зробила його частину роботи.
Полковник Вескот не такий вже і суворий вояка. Так, професія та участь у бойових діях наклали свій відбиток на його поведінку. Проте він чесний і за своїх горою. Він досить не упереджена людина і захищає права усіх, чи то емігранти, чи то представники ЛГБТ. Головне – у всіх рівні можливості і ніхто не заслуговує на дискримінацію.
Сержант Сара МакКартні, суперінтендант військової бази, що відповідає за матчастину, досить спокійно реагує на псування Франческою майна бази. Головне – ніхто не постраждав. В нас на такій посаді виключно емоційні особи, що впадають у істерику від одного прохання поставити ще туалетного паперу.
І тоді розумієш, що це не вигадані персонажі, що десь там, за океаном, є прийняття людини такою яка вона є. При цьому колектив залишається ефективним у роботі. Це здається фантастикою. Франческа молода і в неї попереду свій шлях помилок. Вескот – людина правди і дуже дбайливий. МакКартні розумна і також дбайлива. І всі разом вони складають відповідальний та високоефективний колектив, що вирішує надскладні задачі.
Книга Доржа Бату «Франческа» дає можливість глибоко замислитися над тим, що є людиною. Якими мають бути відносини, як особисті, так і в колективі. Відчути різницю у поглядах на взаємовідносини в нас та закордоном. Особисто для мене – це приклад, до якого я буду прагнути. Ну а якщо не копати так глибоко, то книга повна різнобарвного гумору і читається дуже легко.
Однозначно раджу.
Автор Євгенія Новачок
Add Comment