Народженні бігати і читати про біг

Народженні бігати і читати про біг

Біг на великі дистанції стає все поширенішим і популярнішим. Декому марафон на стадіоні здався нецікавим і недостатньо довгим – і вони розпочали традицію наддовгих перегонів деінде – шосе, ліси, пустелі, гори…

Та виявилась дивна проблема – кожного року у кожних вісьми з десяти бігунів трапляється якась травма (в середньому, тобто хтось таки пробіг повз, а хтось знає всіх травматологів міста). Спортивні подіатри (лікарі, що спеціалізуються на ногах) кажуть, що люди не створені для бігу. Не всі бігуни готові з цим погодитися, і тому шукають магічне взуття, особливу техніку, режим тренувань або секрети тих, хто бігає, скільки хоче, і не травмується.

Крістофер Макдуґал був серед тих, хто хоче бігати, але постійно травмується. Він працював журналістом, висвітлював багато бігових подій і знав найновіші новини й напрями розвитку. Знав, що є кілька племен, які живуть так само, як і десятки тисяч років за часів  кам’яного віку. Деякі з них багато  бігають і не травмуються,  наприклад, плем’я тараумара з мексиканського Мідного Канйону. Вони досить відомі у США, бо якось представники цього племені граючи фінішували у Ледвільському ультрамарафоні, 100 миль у горах на висоті більше 3000 кілометрів, через багнюку й холод, у саморобних сандалях. Це було нетипово для Ледвільського чи будь-якого іншого марафону Америки.

Тараумара називають себе рарамурі, що можна перекласти як “ті, хто  біжить від проблем” чи “ті, що  з легкими ногами”, а всіх інших, відповідно, чабочі,”ті, хто створює проблеми” – цікава легкоатлетична філософія. Вони живуть  невеликими родинами в старих печерах чи будують собі невеликі будиночки, які нелегко помітити, вирощують кукурудзу, чіа, гарбуз і ще кілька рослин, іноді заганяють диких тварин. І бігають на далекі дистанції до  700 миль – щоб поспілкуватися, передати інформацію і просто для задоволення.

З Ледвільського ультрамарафону тараумара привезли дивного білого чоловіка, який оселився у Мідному каньйоні і почав жити за традиціями рарамурі і бігати для свого задоволення. Його назвали Білий Кінь, Caballo Blanco. У 2006 році Білий кінь вирішив зробити ультрамарафон в Мідному каньйоні, на який він запросив всіх відомих марафонців, яких знайшов (Скотт Джурек), не дуже відомих (Джен Шелтон, Білл Барнет, Ерік Ортон, Луїс Ескобар, Босий Тед) і журналіста Крістофера Макдуґала, який написав книжку-бестселер “Народженні бігати” про ці події і про біг взагалі.  Фотографії можна подивитися тут – вони всі існують і гугляться англійською.

Ось одна:

Бачите посмішки і дитячу легкість бігу? саме так бігають тараумара

Окрім тараумара та перегонів, Макдуґал писав про:

  • історію ультрамарафонів
  • біографію окремих бігунів
  • сучасне високотехнологічне взуття
  • біг підтупцем
  • біг босоніж (можливо, це саме те, що може зменшити кількість травм)
  • еволюційну теорію походження нас як бігаючих пітніючих створінь
  • полювання заганянням
  • те, що з 19 до 27 років людина вдосконалює свій біг, а потім швидкість поступово зменшується, і десь у віці 60-65 сягає рівня дев’ятнацятирічних (вражає, так? результати отримані при аналізі бігунів Бостонського марафону)
  • те,  що жінки можуть бігати на наддовгі дистанції так само гарно, як і чоловіки.

(зверніть увагу, що це не суто наукова книжка, тому багато питань треба переуточнювати та читати наукові дослідження,  але ідея хомо сапієнса,  який заганяє босоніж свій обід, здається цікавою)

Книжка написана надзвичайно захопливо, наприкінці кожного розділу нестерпно хочеться дізнатися, що ж там далі, тому розрахуйте час на читання 328 сторінок.

PS: Марафон Мідного каньйону відбувся кілька разів, у 2012 році, після смерті Білого Коня, отримав назву на його честь “Ультрамарафон Білого Коня”. Призовий фонд дозволяв тараумара не хвилюватися про їжу місяцями. У 2015 році марафони закінчилися, бо складно бігати поруч з найбільшими полями опіуму й коноплі мексиканських картелів.

 

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *