Free Call 066 23 36 567
Close
Мова – дитя культури або Великий бій Деніела Еверетта

Я досить багато читала з теми, яку винесено у заголовок книги, і російською, і англійською, і тепер маю честь та задоволення тримати у руках український переклад книги, присвяченій проблемі мови і звідки вона взялася.

На цю тему зламано безліч списів, написано десятки талмудів, точиться купа дискусій. Як будь-який зоолог, який цікавиться темою комунікації тварин, час від часу я натрапляю на великі статті та суперечки, у яких розглядається цікаве питання – чи схожі системи комунікації тварин та людей? Чи можна, вивчаючи те, як спілкуються між собою тварини різних видів, зрозуміти, звідки навчилися спілкуватися ми? Чи правда, що знаменита «мова бджіл» – справжня мова? У більшості популярних книжок щодо походження мови так чи інакше автори торкаються цих питань. Але не в цій.

І недарма. Адже від самого початку та до самого кінця автор проводить червоною ниткою головну свою ідею. Вона дуже проста: мова людини – це не вроджений феномен, мова – феномен перш за все культурний. У тварин культури нема, отже, жодних паралелей з тваринами тут не буде. Автор демонструє різні аргументи на користь цієї ідеї і постійно сперечається з конкурентною ідеєю, суть якої у тому, що у людини є те, що називається «вроджена граматика», є певна спільна для всіх протомова, зачатки якої прослідковуються у ранніх мовних проявах малюків. Ідея «вродженої граматики» дуже популярна, її основний творець та апологет – знаменитий Ноам Хомськи.

Головне питання, яке постає перед читачем книги Еверетта – чи варто читати його книжку, уявлення не маючі про те, що таке «теорія універсальної граматики» і з чим власне полемізує автор?

Моя відповідь – так. Особисто для мене книга Еверетта була трохи занадто багатослівною, він забагато розжовує та пише про те, що я і так знаю. Але для людини, яке не читала жодного наук-попу за темою, це перевага книги, а не її недолік. Полемізуючи, автор непогано вводить читача у курс справ.

Другий особливий момент – автор книги є лінгвістом та антропологом. Це означає, що досліджував він не генетику, мозок, нейрофізіологію мовлення і таке інше, а різні цікаві племена у басейні ріки Амазонки і те, як вони говорять. Тобто мав справу власне з мовою як такою, як вона виглядає «у полі», як вона дійсно еволюціонувала у давніх людських спільнотах, а не на папері статей теоретиків. Так, наприклад, однією з важливих обов’язкових елементів мови прихильники «універсальної вродженої мови» вважають рекурсію – «я знаю, що він знає, що я знаю…». Але Еверетт примудрився знайти плем’я, у мові якого нема рекурсії. Він взагалі непогано впорався з доведенням своєї точки зору, як на мене.

У першій главі, розглядаючи прадавніх людей, і яким чином у них виникла мова, Еверетт наголошує, що вона виникла разом з першими проявами культури і наводить цікаві докази. Він послуговується семіотичною структурою Пірса, і незважаючи на те, як страшно це звучить, пояснення, що це і до чого, там дуже прості та зрозумілі.

Далі велика глава присвячена біології, мозку, зонам Верніке та Брока, яким чином ми використовуємо при мовленні язик та руки, та іншим біологічним аспектам мови. Тут чітко видно, що писав це все не біолог, але Еверетт і тут доволі логічно та послідовно проводить думку, що жодних біологічних доказів «вродженої граматики» не існує. Цей розділ для мене був досить нудний, бо тут забагато полеміки і замало того, чого я не знала.

Найцікавіший розділ – третій, «Еволюція мовної форми». Отут Еверетт у своїй лінгвістичній стихії, і він розвернувся на повну. Можливо, це найскладніший розділ, і треба знати англійську на мінімальному рівні, бо всі приклади Еверетт, звісно, наводить для англійської мови. Але для мене цей розділ виявився найкращим. Нічого такого я і близько не читала.

Що можна сказати про книжку загалом? Читати її в метро не вийде, вона досить «щільно» написана, автор не цацкається з читачем, а переконує. Він веде свій бій з прихильниками «вродженої» граматики, захоплює ним та пропонує приєднатися і встати до його лав. Дуже добре видно, що це писав не вчений-природничник, не науковий журналіст, а лінгвіст, і це позначилось на стилі. Думаю, перекладачу довелося попотіти.

Але книжка чудова. Аналогів українською у нас нема. Всім читати!

Для кого ця книжка? Для розумних і тих, хто вміє читати довгі інтелектуально насичені тексти з полемікою.

Кому краще утриматись? Для любителів почитати щось простеньке.

Що сподобалось: це книжка-дискусія, такого дуже мало.

Що не сподобалось: біологічна частина поверхнева, але при цьому найбільше у книзі працює на дискусію, а не на просвітництво читача.

(с) Атамась Наталія

Add Comment

Your email address will not be published. Required fields are marked *