Free Call 073 23 36 567
Close
Завжди замало

Цю суботу я провела з наркотиками. Мені сподобалось.

Наркотики були в книзі Джудіт Ґрізел “Завжди замало”.

Авторка – в минулому наркоманка, тому більшість наркотиків описує зі свого досвіду. Потім вона раптово і неочікувано для себе прозріла, вирішила кинути наркотики і стати вченою-нейробілогінею, щоб вивчати залежності, тому наукову частину вона теж пише зі свого досвіду. Це дуже цікаве поєднання, яке збільшує довіру і до почуттів залежності, і до наукових описів, і до статистики, яка є на початку кожної глави.

Джудіт не розповідає про весь мозок, а тільки необхідні частини, головним чином роботу нейротрансмітерів (не всіх) та адаптацію мозку. Причому розповідає так, що стає зрозуміло, що ми (людство) знаємо недостатньо, наступні результати можуть багато змінити в розумінні, але простих пояснень не буде. Наприклад, неможливо подивитись на геном людини і сказати, чи стане вона залежною, бо навколишня середа, обставини життя, навіть невдалий день у школі, можуть вплинути, збільшуючи чи зменшуючи вірогідність залежності. 

Кожному типу речовин присвячено главу. Звісно, майже всім речовинам відповідають внутрішні, тобто ендогенні, тому в кожній частині книжки є розповідь про функції мозку – цікаво далеко не тільки залежним.

В главі про коноплю розглянута дія тетрагідроканабінолу, ТГК (одна з діючих речовин канабісу, не та, яку пропонують використовувати як ліки). ТГК впливає на мозок на фізичному рівні, відсутність фізичної залежності від травки – міф (є гарні фото щурячого мозку на ТГК, бо людській не можна так нарізати для досліджень).

Опіати працюють з рецепторами болю, тому залежність, що виникає через ліки, реальна, кількість залежних збільшується, і часто вони переходять на героїн, бо він дешевший і доступніший. Про те, як працює мозок з відчуттям болю та чому виникає сильний синдром відміни, теж є. 

Глава про алкоголь називається “Кувалда алкоголю”, бо по-перше, молекула спирту (етанолу) маленька і потрапляє до багатьох частин тіла, не тільки в мозок, по-друге, діє багато де, і це дещо схоже на удар кувалдою. Алкоголь – нейростимулятор, який людство використовує давно, широко і в багатьох культурах він повсюдний, і при цьому механізм його дії не до зовсім вивчений. Я після цієї глави зменшила свою кількість алкоголю :)

Інші речовини розглядаються групами. Транквілізатори: барбітурати і бензодіазепіни – ви ж знаєте, що часто бабусі мають залежність від корвалолу й інших ліків з барбітуратами?). Стимулятори: кофеїн (каву собі я теж трішки обмежила), нікотин, кокаїн, мет, екстазі (оцей взагалі капітально зменшує кількість серотонинових рецепторів, що означає сумне депресивне життя роки потому). Так, ці речовини різні і діють по-різному, авторка про це пише. 

Глава про психоделіки (мескалін, псилоцибін, ЛСД) найбільш неоднозначна з повсюдного уявлення про “наркотики – зло”, бо вони майже не викликають залежність, дають цікаві прозріння в ритуалах. Додаткова проблема – досліджувати психоделіки можна тільки на людях, які можуть розповісти про свій досвід, і відповідно, немає сенсу досліджувати їх на тваринах. Кілька років тому науковці отримали дозвіл на кілька досліджень лікування депресіі за допомогою ЛСД, і результати досить оптимістичні. 

В главі “Інші наркотики” розглянуті, так, інші речовини. Кат, мефедрон, ефедра, кетамін, шавлія віщунів, “спайс”, і речовини, які нюхають. В цій главі вже зовсім зрозуміло, що у людей (і деяких інших тварин, комах і так далі) є потяг до речовин, що змінюють сприйняття, і цей потяг стає більшим, коли людина (чи не людина) живе в не цікавій, не розвиваючій середі, робить одноманітну нецікаву роботу. 

Мене особисто вразило те, як Джудіт описує своє відношення до алкоголю. Вона 30 років не вживає нічого, сильнішого за каву і шоколад, але все ще дивиться на людей, які обирають напої з меншим вмістом алкоголю, як на диковиськ, бо, ну, вони ж менше захміліють. “Пиво без горілки – гроші на вітер”, тільки більш літературно. 

Ця книжка не підійде для подолання залежності, хоч в ній є кілька важливих зауважень і напрямів.

Найпоказовіше те, що ще на початку читання я залила книжку кавою – таке ось нагадування, що мої залежності соціально прийнятні випадково.

Інші книжки на цю тему:

Add Comment

Your email address will not be published. Required fields are marked *