Як постає та розвивається науковий факт. Вступ до вчення про мисленнєвий стиль і мисленнєвий колектив

Опис

Твір Флєка «Як постає та розвивається науковий факт» належить до канону праць з філософії науки й епістемології. Спираючись на факти з історії медицини, зокрема розвиток поняття сифілісу від Середньовіччя аж до початку ХХ століття, автор формулює свою центральну тезу: будь-яке знання зумовлено культурно та історично, і тому для інтерпретації наукових фактів необхідне знайомство з поглядами попередніх епох, себто з історією пізнавального процесу. Флєк підкреслює значення спільноти у процесі досліджень і у процесі пізнання: жодне знання, жоден науковий факт неможливо розуміти й вивчати поза «мисленнєвим колективом», який його витворив, і поза «мисленнєвим стилем», у межах якого це знання розвивалося.

Книгу видано за підтримки:
Goethe-Institut в Україні, Представництва Австрійської служби академічного обміну, м. Львів.

«Манускрипт праці «Як постає та розвивається науковий факт» автор іще в 1933 році надіслав Морицові Шліку, засновникові філософського «Віденського кола» (інша назва – «Віденський гурток»), із проханням допомогти з публікацією. Шлік, одначе, не зміг посприяти, тож праця вийшла друком трохи згодом – у 1935 році – у швайцарському місті Базелі (видавництво Бено Швабе). Уже невдовзі книга здобула широкий розголос – 20 рецензій у фахових медичних і філософських часописах Европи. Проте політичні обставини складалися так, що ця праця не змогла здобутися на належну увагу: тривала епоха націонал-соціялізму, й унаслідок політики Райху німецькомовні наукові центри на кшталт Праги, Відня чи Берліна втрачали свою вагу, а видатні постаті, як-от філософи Рудольф Карнап і Карл Попер чи фізик Ганс Райхенбах, через своє єврейське походження були змушені еміґрувати. Така сама доля чекала і на Флєка. Згодом, у післявоєнному науковому співтоваристві, його знали радше як медика та бактеріолога, ніж як філософа. Тож рецепцію його епістемологічних ідей було перервано на добрі три десятиліття.

Своєрідне друге дихання ідеї Людвіка Флєка здобули в 1960-х роках завдяки праці Томаса Семуела Куна (Thomas Samuel Kuhn) «Структура наукових революцій» («The Structure of Scientific Revоlution», Chicago, 1962). У передмові до книги Кун зазначив, що багато корисних думок та імпульсів він запозичив саме з праці львівського бактеріолога про мисленнєві стилі та колективи. А вже у 1980-х роках Флєк здобув таку популярність, що його почали долучати до найвидатніших теоретиків-епістемологів ХХ століття» (із передмови Стефанії Пташник).

«Індивіда можна порівняти з окремим футболістом, мисленнєвий колектив – зі згуртованою командою, процес пізнання – з перебігом матчу» (Людвік Флєк).