Одразу зазначу, “Світ Софії” – це дуже специфічна книжка, яка точно сподобається не всім, попри те, що вона перекладена з норвезької на 60 мов та є світовим бестселером. По-перше, це популяризація історії філософії – екзотична «птаха» на ринку україномовного наук-попу, а по-друге, ця популяризація майстерно вписана у розлогий містично-сюреалістичний детектив.
Останнє врятувало для мене цю книжку. Але треба пам’ятати, що детектив цей – скандинавський, на стрімкий та логічний розвиток подій не розраховуйте.
Так сталося, що я непогано вчила історію філософії в університеті, а потім під час навчання в аспірантурі. Тому довгі лекції з історії філософських вчень у книжці не стали для мене новиною. Але я оцінила їх зрозумілість, хронологічну послідовність, чіткість викладення та логічність. Не всі великі філософи загадані у книзі, та й лекції несуть певний відбиток поглядів автора. Але загалом це дійсно гарний філософський лікнеп, якщо ви нічого про це не знали, і гарний довідник «для згадати», якщо колись вчили та забули. Починає автор від давньогрецьких філософів і закінчує Марксом, Дарвіном та Фройдом.
Це велика проблема – так розписати науково-популярні штудії для підлітків у книзі, аби це було захопливо і не схоже на нудні уроки у школі чи підручник. Юстейн Гордер не шукав тут простих шляхів. Він зробив роман-«матрьошку».
Головна героїня – дівчинка допитлива та незалежна дівчинка Софія, яке мешкає зі своєю мамою, чекає п’ятнацятиріччя та зненацька починає отримувати листи з лекціями та філософськими питаннями від загадкового чоловіка. Так починається роман, і ця фабула триває там досить довго. Спочатку дівчинка намагається виявити, хто такий той філософ, і побачитися з ним. На цьому грунті у неї наростає конфлікт з матір’ю, а у її помешканні починають з’являтися загадкові речі та листівки, що належать якійсь невідомій іншій дівчині – софійчиному однолітку Гільді.
У якийсь момент мене почала дратувати нелогічна поведінка усіх задіяних пресонажів. Чому розумна дівчинка довіряє якомусь незнайомому чоловіку-філософу, якого ніколи не бачила? Чому її мати до листування, а потім і побачень доньки з літнім незнайомим чоловіком ставиться досить спокійно (як на мене)? Що взагалі відбувається у цьому романі? І тільки загадка Гільди та листівок, що пише її батько – майор військ ООН у Лівані, і якомись чином передає через нашу героїню – Софію, не дала мені кинути роман або почати читати в ньому виключно філософські «шматки»-лекції. Мене заінтригували.
Ця детективна історія навколо листівок, майора та Гільди розгадалася усередині роману, і інша його половина була присвячена спробі Софії та її друга-філософа вибратися з ситуації, що склалася. Тут я вже читала з цікавості до того, яким чином у них це вийде.
Мені довелося запастись терпінням, бо сюжет роману розкручується неквапливо, так само неквапливо історія філософії у ньому рухається від еллінізму до бароко, від Декарта до просвітництва, від Канта до К’єркегора. Але Гордер – майстер сюжерних поворотів. Якщо ви вирішили, що вже зрозуміли, що тут відбувається і що буде далі – він вас здивує знову і знову. Все, ще так дратувало мене напочатку і що я вважала «багами» роману, вже в середині виявилося частиною сюжету, «фічею». А в кінці почалася справжня фантасмагорія та сюр, але це дуже лічить цьому складному, цікавому, дуже скандинавському твору.
Що вийшло у результаті? Товстий роман на більше як 500 сторінок я проковтнула досить швидко. Чим далі, тим більш захоплюючим ставало все, що у ньому відбувалося – від філософського наук-попу (мої улюбленці як раз припали на середину твору – Спіноза, Локк та Юм) до тісно пов’язаними з ним пригодами Софії та її вчителя-філософа Альберто і паралельної гілки Гільди та її батька-майора.
Для кого ця книжка. Для читачів, які люблять все скандинавське – книги, серіали, кіно. Вона підійде і дорослим, і підліткам.
Кому краще утриматись. Опускаю тих, кого не цікавить філософія як така, бо навіть якщо пропускати «лекційні» вставки, від неї у книзі нікуди не втечеш. А от любителям швидкого, динамічного, лінійного сюжету краще не починати. Деякі любителі філософії залишаться незадоволеними, бо можуть поставити письменнику у провину занадто «авторське» трактування низки аспектів різних філософських течій.
Що сподобалось. Автор зробив філософські лекції органічною частиною заплутаної історії, це дуже вдале поєднання «лекційного» просвітництва та літературного сюжету. І в кінці є Іменний показчик!
Що не сподобалося. Дуже повільно розгортаються події напочатку, що у поєднанні з нелюбимою мною темою міфів, досократиків та Аристотеля майже змусило мене кинути книжку. Але я продовжила і не пошкодувала.
Add Comment